Оцінювання є особливою стороною контролю, а педагогічна оцінка – його результатом. Оцінювання має ґрунтуватися на позитивному принципі, що передбачає врахування рівня досягнень учня, а не кількості його помилок. Оцінка виражається в оцінних судженнях і висновках учителя, які є її якісними (словесними, вербальними) показниками, або ж у балах, тобто кількісних показниках. 

Оцінювання -  процес встановлення рівня навчальних досягнень учня в оволодінні змістом предмета порівняно з вимогами чинних програм.      

Навчальна діяльність має дати дитині не лише знання, уміння й навички, а й сформувати в неї компетентності, що базуються на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню. Отже, поняття компетентності не зводиться лише до знань, умінь та навичок, а належить до сфери складних умінь і якостей особистості. 

Оцінювання навчальних досягнень учнів першого класу здійснюється вербально. Багатьма учителями і батьками вербальне оцінювання сприймається негативно через недостатню поінформованість про значення цієї категорії. Якщо говорити про вербальне оцінювання в першому класі, то воно регламентується законодавчо та є невід’ємною частиною навчально-виховного процесу початкової школи. На жаль, поки  вербальне оцінювання в першому класі, по суті, є лише декларацією і залишатиметься нею доти, доки не з'явиться реальна технологія – інструмент організації вербального оцінювання на початковому етапі навчання. Для цього необхідно змінити процедуру оцінювання, організувавши її як спільну діяльність, поступово передаючи ініціативу оцінки дій учня в руки самої дитини. Саме в цьому, на нашу думку,  полягає суть технології вербального оцінювання, у якому немає кількісних показників (балів), але є якісні (словесні та  вербальні) показники.

Першокласник емоційно переживає оцінку своєї діяльності. У дошкільному віці в нього сформувалося позитивне уявлення про себе. Під впливом різноманітних чинників шкільного життя ці уявлення піддаються серйозному випробовуванню. Навчання, як правило, буває пов’язане з помилками й невдачами, а отже, й низькими оцінками. Дитина прагне утвердити себе в новій ролі, шукає опори в ставленні вчителя до себе, бажаючи, щоб учитель помітив її позитивні якості. Тому оцінка здатна викликати в учня різні переживання: радість, емоційне задоволення успіхом, сором за невдачу, внутрішній протест проти осуду тощо.

Радість і задоволення досягненнями в навчанні підтримують рівень намагань дитини засвоїти знання, створюють позитивний емоційний фон стосунків першокласника з учителем і однолітками. Почуття гіркоти, невдоволеність невдачами можуть спричинити неусвідомлений конфлікт з оточенням, зниження самооцінки, зневіру. Проте це не означає, що слід уникати негативних емоцій: тоді довелося б або зовсім не помічати помилок у роботі учня, або щоразу пов'язувати їх з незалежними від нього причинами. Це б знецінило роль педагогічної оцінки в керуванні навчанням. 

        Постійне емоційне благополуччя, захвалювання учнів може призвести до застою в розвитку. Завдання вчителя полягає в тому, щоб негативні й позитивні емоції, породжувані невдачами чи успіхами в навчанні, використовувати для активізації діяльності дітей. Треба створити такі умови, щоб невдоволеність від невдач спонукала дитину шукати кращі способи навчальної діяльності. Важливо, щоб емоції, пов’язані з різними труднощами в навчанні, не переходили в емоційну напруженість. Негативні емоції не повинні бути затяжними, вони мають неодмінно змінюватися позитивними. Усе це можна коригувати оцінкою за умови, що вчитель управляє навчанням з позиції перспектив розвитку учня, його пізнавальних можливостей, розглядає невдачі як закономірне явище, зумовлене необхідністю вдосконалювати знання. Учитель співчуває дитині з приводу її невдачі, визначає способи виправлення помилки й висловлює впевненість в подальшому успіху. Щоб таке співчуття не стало набридливим і не акцентувало увагу дитини на невдачі, запевнення не сприймалися як формальні, а обов’язково створювали сприятливий емоційний фон для подолання труднощів, потрібний педагогічний такт. Важливе все:  зміст сказаного, добір відповідних слів, міміка, стиль мовлення вчителя. 

           Під час словесного оцінювання навчальних досягнень можна  використати слова та словосполучення: «Твоя відповідь бездоганна», «Дуже влучна відповідь», «Я погоджуюсь з тобою», «У тебе все вийде, тільки зверни увагу на…» та под. Це допомагає створити ситуацію успіху, коли дитина відчуває себе особистістю, яку шанують, розуміють, до думки якої дослухаються.

Допомога вчителя, його переживання разом з учнями їхніх невдач ослаблюють невдоволеність дітей, перетворюючи її на прагнення поліпшити навчання. Для першокласника, який відчуває труднощі в засвоєнні навчального матеріалу, заохочення навіть найменшого успіху має велике значення. Його наступний успіх і відповідна оцінка будуть спричинені  позитивними емоціями. 

Отже, розставляючи акценти в оцінці успіхів і невдач, учитель дбає про домінування позитивних переживань, пов'язаних із засвоєнням знань. Це важливо з двох причин. По-перше, в найменшого учня самооцінка ще не диференційована, тож учительська оцінка його конкретних дій переноситься на особистість загалом. Негативна ж оцінка особистості учня, коли він так прагне до визнання, може призвести до затримки в розвитку. По-друге, позитивний емоційний досвід у зв'язку з оцінкою засвоєння знань є основою для розвитку навчально-пізнавальних мотивів. Першокласник діє в основному під впливом прагнення до спілкування з дорослим, бажання заслужити його похвалу. Оволодіння знаннями, тобто досягнення мети, здійснюється заради реалізації цих спонукальних мотивів. 

Емоційні переживання, фіксуючись на засвоєнні знань, сприяють тому, що саме цей процес стає значущим для дитини. Інакше кажучи, об'єктивно значуща мета завдання (здобути знання) перетворюється на спонукальний мотив його виконання, що сприяє розвитку навчальної діяльності дітей.

На нашу думку, було б помилковим оцінку робіт підміняти похвалою. Навіть за лаконічної форми її висловлення ціннішими є оцінки "правильно (чи неправильно)”; "я твоєю роботою задоволена”, ніж "молодець”; "я тобою не задоволена”, оскільки в першому випадку оцінка пов'язана з аналізом того, що учень розглядав оцінку як показник рівня знань і вмінь, розумів, що оцінюються його конкретні дії. Чим більш розгорнутим та аргументованим буде коментар учителя, тим більше він спонукає навчальну мотивацію дитини, активізує її ресурси.

Під час оцінювання слід ураховувати особисті якості дитини. Здебільшого варто заохочувати дітей сором'язливих, пасивних, з хворобливим самолюбством, рідше і стриманіше – самовпевнених. Важливо вловити той момент, коли молодший школяр в основному виправив свою помилку, щоб поставити його в однакові з іншими учнями умови. 

Доцільно порівнювати роботу учня з тим, як він працював раніше, показуючи його рух уперед, проте не вдаватися до порівняння успіхів і невдач окремих учнів. Важливо вчити дітей здійснювати само- та взаємооцінку, колективну оцінку. Це активізує навчальну роботу, допомагає формувати в першокласника зацікавлене ставлення до критики, висловленої на його адресу, зміцнює відчуття дитиною своєї значущості в колективі, сприяє усвідомленню учнем  турботи про нього товаришів. 

Уміло користуючись у роботі з першокласниками  педагогічною оцінкою, учитель закладає основи для формування в них умінь об'єктивно оцінювати хід і результати своєї діяльності, стимулює розвиток навчальних мотивів, створює атмосферу доброзичливих взаємин у класі, що необхідно для підтримування в учнів почуття власної гідності, доброти і чуйності, бажання працювати разом з однолітками. 

Педагогічна оцінка має великий вплив на емоційний діловий настрій. Про це не можна забувати вчителю, особливо під час оцінювання (дискомфорт може виявлятися в тому, що дитина робить зайві рухи, завмирає, відводить погляд, переривчасто дихає тощо).

Рекомендуємо такі форми і прийоми оцінювання навчальної діяльності першокласників: 

1. Різні форми схвалення, підбадьорювання, виражені словесно й за допомогою міміки, жесту, модуляції голосу; «впорався»; «уже краще»; «чудово»; «видно, що стараєшся»; «задоволена твоєю роботою» та ін., у такій же формі висловлюють зауваження, заперечення, осуд: «спробуй не поспішати  і довести до лінії»; «обведи зразок і напиши так само»; «як ти думаєш, що в тебе не так, як на зразку?» тощо; 

2. Розгорнуте словесне оцінювання (учитель аналізує хід роботи, її результат, коментує спосіб виконання, показує, що саме варте уваги, стимулює учнів наслідувати зразок відповіді, показує раціональніші способи роботи, демонструє можливість зробити щось краще, точніше);

3. Перспективна й відстрочена оцінка (учитель роз’яснює, за яких умов учень може в перспективі одержати найвище схвалення); 

4. Аргументована само- і взаємоперевірка;

5. Динамічна виставка дитячих робіт із будь-якого виду діяльності (малюнки, зошити, вироби). Організовується у класі, шкільному коридорі для ознайомлення з нею колективу школи й батьків. Оцінювання здійснюється самими учнями. Також це можуть бути різноманітні оцінні висловлювання вчителів щодо засвоєння останніми навчального матеріалу в індивідуальних бесідах із батьками чи учнями. Відзначення активності учнів на уроці умовними символами – фішками, геометричними фігурами тощо. Проте символи не повинні замінювати власне оцінку, тобто не фіксувати певний рівень навчальних досягнень; 

6. Ігрова оцінка – нагородження переможців, учасників гри різними ігровими атрибутами (книжками-розмальовками, машинками, квітами, листівками тощо). Учителям доцільно порекомендувати:

•                                            пам'ятати, що оцінка – це зворотний зв'язок, необхідний учневі як інформація про ефективність його роботи, а не як засіб тиску або контролю;

•                                            при оцінюванні слід орієнтуватися на індивідуальні особливості учня, його особистісні, фізіологічні й емоційно-вольові якості;

•                                            вчити першокласників, як аналізувати результати своєї роботи, як виправляти помилки,  вести самоконтроль, як дати змістовну самооцінку;

•                                            співпрацювати з учнями в процесі навчання, стимулювати навчально-пізнавальну діяльність дитини, корегувати її.