Чемеровецький районний методичний кабінет

Стань дитині вірним другом, або як порозумітися з підлітком

chemrmk — Mon, 22 Sep 2014 12:48:05 GMT

Стань дитині вірним другом, або як порозумітися з підлітком

Виступ на батьківських зборах

Доброго дня, шановні батьки! Сьогодні ми з вами зібралися, щоб поговорити про спілкування з вашими дітьми, про ті зміни, які відбуваються з кожним із них, розібратись у причинах таких змін і такої поведінки.

Сучасні діти, загалом, вражають батьків усе більшими проявами неслухняності, впертості, агресивності, небажанням учитися тощо. Дуже часто батьки думають, що діти потребують уваги, поки вони маленькі, а з часом це вже зайве, оскільки вони більше часу перебувають у школі та з друзями. Натомість підліток гостро потребує уваги дорослих, яку можна висловити так: «Облиште мене, але не залишайте самого!» Батьки ж намагаються стримати активність, самостійність, часто в авторитарній формі висловлюють думки про друзів, інтереси, намагаються по-своєму планувати дозвілля дитини. Закономірно, що недовіра, неувага до життя підлітка призведуть до розриву між дітьми та батьками.

Поглянемо на це з фізіологічної точки зору. Ми маємо справу з підлітковим віком. У цей період провідними видами діяльності є міжособистісне спілкування з дорослими і ровесниками, суспільно корисна праця і навчання, що позитивно позначається на розвитку психіки та особистості загалом.

І знову ми повертаємося до того, наскільки важливим є спілкування з дитиною. Проте ви, мабуть, помічали за собою: щоразу з дитиною спілкуватися стає все складніше.

Підлітковий вік вирізняється такими специфічними новоутвореннями, як почуття дорослості, потреба у самоствердженні тощо. Дорослішання — процес становлення готовності дитини до життя в суспільстві. Передбачає засвоєння суспільних вимог до особистості, діяльності, стосунків і поведінки дорослих. Підліток краще, ніж молодший школяр, розуміє себе, може аналізувати свої вчинки, хоч йому ще складно передбачати їх наслідки. Його поведінка більш осмислена, не така імпульсивна, як у молодшого школяра, він краще володіє собою. Водночас у підлітків посилений негативізм щодо будь-яких вимог дорослих, яскраво виявлені ознаки емансипації, намагання будь-що демонструвати свою незалежність.

Потреба підлітка у самоствердженні

Постійна взаємодія підлітка з однолітками породжує прагнення посісти належне місце серед них, що стає одним із переважних мотивів поведінки та діяльності. Його потреба в самоствердженні настільки сильна, що задля визнання ровесниками підліток готовий поступитися своїми поглядами та переконаннями, здійснювати вчинки всупереч своїм моральним настановам. Втратити авторитет в очах друзів, відчути посягання на свою честь і гідність є найбільшою трагедією для підлітка, що може призвести аж до суїциду (самогубства). Тому він бурхливо реагує на нетактовні зауваження вчителя у присутності друзів, вважаючи це приниженням особистості. На цьому ґрунті нерідко виникають конфлікти між учнями і вчителем.

Стосунки підлітків та дорослих

Підліток прагне діяти та виглядати як дорослий, з його правами і можливостями. Тому розвиток підлітка супроводжується постійним рівнянням на дорослого. У спільній діяльності дорослий має реальні можливості впливати на становлення особистості підлітка, його дорослішання. Тому надзвичайно важливо обрати правильну позицію в стосунках з дитиною. Для підлітка характерна зміна ставлення до дорослих. Він починає критичніше оцінювати їх слова і вчинки, аналізувати поведінку, стосунки, соціальну позицію. Однак вимоги підлітка до дорослого є дещо суперечливими. Він прагне самостійності, протестує проти опіки, контролю, недовіри, відчуваючи водночас тривогу і страх за необхідність долати проблеми, сподівається на допомогу і підтримку дорослого, але не завжди відверто зізнається в цьому. Важливе значення для підлітка має спільна діяльність із дорослими, організована на основі єдності інтересів, захоплень. У підлітковому віці дитина прагне зрозуміти, що означає бути дорослим, проводить паралелі між учинками своїми і дорослих. Підліток зауважує їхні прорахунки та помилки, нестерпно ставиться до спроб принизити його. Та якщо дорослі визнають свої помилки, діти щиро їм вибачають. Часто предметом критики (заслуженої і незаслуженої) стає вчитель, якого інколи учні звинувачують у несправедливості. У зв’язку з появою в дітей підліткового віку нових психологічних особливостей інколи їхні стосунки з дорослими супроводжуються конфліктами, негативними формами поведінки, зокрема проявами грубості, впертості. Це пов’язано зазвичай із прагненням до самостійності, яке дорослі не сприймають і не підтримують. Підлітки хочуть, щоб з їхніми думками, бажаннями та настроями рахувалися, не терплять недовіри, байдужості, насмішок, нотацій, особливо в присутності друзів. Компетентні, досвідчені батьки і вчителі знають, що передбачити та попередити конфлікт легше, ніж подолати його наслідки, і відповідно вибудовують свою взаємодію з підлітками.

З чого ж почати? Як спілкуватися? Що говорити, а чого не казати? Оцінюйте не особистість, почуття, думки дитини, а її вчинки.

Намагайтеся у спілкуванні висловлювати свої почуття без оцінки, використовуючи Я-висловлювання («Я вважаю...», «Мені здається...», «Мені дуже неприємно...», «Я відчуваю...» тощо).

Якщо у дитини не прибрана кімната, то як ви робите їй зауваження? «Поприбирай у кімнаті! Подивись, який безлад у твоїй кімнаті!» або ж інша ситуація: мати прийшла з роботи, а у квартирі голосно грає музика. Як ви робите зауваження, щоб дитина прикрутила звук? «Вимкни музику негайно. Зроби тихіше, голова тріщить». Чи не так ви спілкуєтеся зі своїми дітьми?

У цих ситуаціях ви не досягнете бажаного результату в спілкуванні з дитиною, а тільки викличете агресію і суперечки. Коли ви говорите про свої почуття та побажання, повідомте саме про це, а не оцінюйте поведінку дитини. «Я-повідомлення» — це основа спілкування між близькими людьми. Коли ти кажеш: «Я гніваюся» замість «Ти мене розлютив», — це означає: «Я можу відповідати за свою злість і не вважаю, що в тебе є кнопка, на яку ти натискаєш, щоб я розлютився». Доки людина вважатиме, що хтось її дратує, доти вона сама не зможе керувати своєю поведінкою.

Часто люди переходять до «Ти-повідомлень» під час неприємностей. «Ти мене розізлив» — це спосіб звинуватити партнера у своєму гніві. Але коли ви говорите так, то починаєте відчувати свою безпорадність. Інколи замість «Я-повідомлення» використовують запитання: «Де ти тинявся так пізно ввечері?» — маючи на увазі: «Я так турбувався, коли тебе пізно ввечері не було вдома». Запитання такого типу часто перетворюють обговорення проблеми на сварку. Тому уникайте залякування, моралізування, погроз, сарказму, образливих порівнянь, наказів, осуду, принижень, прізвиськ; скажіть: «Я...».

Розглянемо алгоритм «Я-повідомлення», який допоможе через вираження ваших почуттів показати незадоволення діями дитини, поважаючи її гідність.

На дошці висить плакат з алгоритмом «Я-повідомлення»:

1. Опис ситуації, яка викликала напруження:

«Коли я бачу, що ти...»;

«Коли це відбувається...»;

«Коли я стикаюся з...».

2. Точне вираження власних почуттів у певній ситуації:

«Я відчуваю...»;

«Я не знаю, що й сказати...»;

«У мене виникла проблема...».

3. Визначення причин таких емоцій.

4. Опис бажаної поведінки.

Повернімося до наших ситуацій і спробуємо спроектувати ситуації з урахуванням «Я-повідомлення».

Ситуація 1

Мати повертається з роботи. Підліток слухає музику дуже голосно. Мати: «Я відчуваю роздратування, коли ти так голосно слухаєш музику, бо я дуже втомлена. Давай ти на якийсь час притишиш звук».

Ситуація 2

Батько: «Коли у квартирі не прибрано, мені некомфортно. Хотілося б, аби скрізь було чисто. Ти не міг би прибрати?»

«Я-повідомлення» має низку переваг порівняно з «Ти-повідомленням»:

1. Воно дозволяє вам виражати свої негативні почуття в необразливій для дитини формі. Деякі батьки намагаються гасити спалахи гніву або роздратування, щоб уникнути конфліктів, та це не призводить до бажаного результату, оскільки повністю задушити свої емоції не можна, і дитина завжди знає, сердиті ми чи ні. І якщо сердиті, вона може образитися, замкнутися або піти на відкриту сварку. Виходить усе навпаки: замість миру — війна.

2. «Я-повідомлення» дає дітям змогу краще пізнати батьків. Нерідко батьки закриваються від дітей щитом «авторитету», носять маску «вихователя» і бояться хоча б на мить її позбутися. Інколи діти радіють, дізнавшись, що мама і тато взагалі можуть щось відчувати. Це справляє на них велике враження. Головне ж — робить дорослого ближчим, людянішим.

3. Коли батьки відкриті й відверті у вираженні своїх почуттів, діти стають відвертішими у вираженні своїх. Вони починають відчувати: дорослі їм довіряють і їм також можна довіряти.

4. І останнє: виражаючи своє почуття без наказу, батьки залишають за дітьми можливість самим прийняти рішення. І тоді — дивовижно — вони починають враховувати батьківські бажання й переживання.

Якщо дуже хочеться порівняти свою дитину, то порівнюйте лише її саму із нею ж у минулому. Не варто зіставляти дочку чи сина з однокласниками або однолітками — нічого, крім образи чи бажання робити все наперекір, не одержите.

Використовуйте методику чотирьох кроків, коли необхідно встановити обмеження:

1. Прийняття почуттів дитини («Мені здається, ти дуже засмучений/ розгніваний/ роздратований/ ображений. Та я люблю тебе в будь-якому стані, і ти завжди можеш розраховувати на мою підтримку та допомогу»).

2. Установлення обмежень («Але мені неприємно те, яким чином ти висловлюєш свої почуття і потреби. Якщо така поведінка триватиме, я буду змушений обмежити тебе... (у чомусь, що дуже важливе для дитини). У будь-якому разі, це буде твій вибір, за який ти відповідатимеш. Отже: зробиш так — буде по-одному, зробиш інакше — і результат отримаєш відповідний»).

3. Альтернатива («Отже, зробиш так — буде... зробиш інакше — буде...»).

4. Право вибору («Я тобі довіряю і впевнений, що ти зробиш правильний вибір»). Важливо розкрити перед дитиною весь спектр можливого розвитку подій.

Навчіться сприймати свого сина чи доньку такими, якими вони є, а не такими, якими б нам хотілося їх бачити. Спробуйте полюбити дитину цілком, із її вадами та поганими рисами. Пам’ятайте! Любити — це не означає потурати в усьому! Але знайте, що не буває зайвим сказати про свою любов, адже це шлях до серця ваших дітей.

Я вам бажаю, шановні батьки, завжди мати порозуміння зі своїми дітьми. Але якщо раптом виникають якісь проблеми, з якими ви не в змозі впоратися самостійно, двері мого кабінету завжди для вас відчинені.

Дякую за увагу

Як виховати патріота?

chemrmk — Fri, 05 Sep 2014 09:25:43 GMT

2014-2015 н.р. визначено роком співпраці класного керівника з питань патріотичного виховання! Запрошуємо класних керівників активізувати свою увагу на питаннях патріотичного виховання!

«Біда України в тому, що нею керують ті, кому вона не потрібна», – писав Михайло Грушевський. Буває, що й живуть в Україні ті, кому вона не потрібна. Ті, тобто, не патріоти. Що ж… Сподіваюся, маємо шанс виростити патріотами хоча б наших дітей.

Виховання патріотизму починається з родини. І якщо батьки хочуть, щоб дитинка виросла патріотом, то в першу чергу їм доведеться звернути увагу на себе.

Багато з дорослих можуть так іронічно запитати: «За що мені любити цю країну, якщо вона мені не…?» (додавайте на свій смак). Але тут кожному потрібно замислитися, що з такою ж логікою потрібно розлюбити чоловіка, дітей, друзів, якщо вони стали неуспішними, не досягли чогось в житті або… їх просто пограбували. Таке ставлення скидається на нездоровий егоїзм. Що роблять із рідними людьми, які потрапили в біду? Їх жаліють, їм допомагають. Те саме можна сказати і про Україну. Наша країна перебуває наразі у такому стані, що їй потрібна підтримка. Звісно простіше було б пишатися успішною державою, любити багату та сильну країну. Та маємо наразі складну ситуацію в країні і намагатимемось не лише любити свою державу такою, яка вона є, а й прищеплювати цю любов дітям.

Для виховання здорового патріотизму у малюків найбільш важливою складовою є приклад дорослих. Бо якщо у родині мама хоче переїхати закордон, тато постійно ремствує на президента, парламент або міністрів, бабуся вихваляє іноземну освіту – дитині важко буде вирости патріотом. Тому для малюка залишайте лише найкращу та найпозитивнішу інформацію про країну. Тут варто зазначити, що не слід приховувати проблеми, які явно бентежать дорослих. Цими днями багатьох батьків після перегляду новин можна застати заплаканими, знервованими або блідими зі стиснутими кулаками. І аби дитина, яка за своєю природою більш схильна до перебільшення та фантазування, не сприйняла ваші емоції на свою адресу, треба ділитися із нею переживаннями. Без страшних подробиць, можна коротко розказати, що в нашій країні йде війна, а мужні та сильні чоловіки захищають всіх вас і ви за них непокоїтеся. Далі в залежності від віросповідання у родині можна запропонувати дитині разом попросити або помолитися про мир у країні та про щасливе життя усіх людей.

Спільні переживання зближують членів родини, діти таким чином відчують себе причетними до серйозної дорослої справи. Щоб показати дитині, як можна ще допомогти нашій країні, пожертвуйте разом невеличку суму коштів на поранених, на спорядження українським військовим або на допомогу тимчасовим переселенцям. Так, окрім патріотизму, ви закладатимете у дитини співчуття, милосердя, бажання допомогти ближньому.

Із молодшими школярами (а саме в цьому віці, як зазначають спеціалісти, починається свідоме закладення основ патріотизму) можна говорити про багато речей, які на перший погляд здаються дрібничками. Наприклад, про те, чому ви носите жовто-блакитну стрічку на одязі або чому на вашій автівці майорить український прапорець. Поділіться із дитиною переконаннями, чому прапор для вас дорогий, що означають кольори на ньому, чому його не можна псувати чи викидати у смітник.

Гуляючи містом чи селом, звертайте увагу школяра, над якими будинками і чому висять великі українські прапори. Попросіть його відшукати прапори, які вивішують у вікнах багато жителів вашого міста чи односільчан, поміркуйте разом, що вони цим хочуть сказати оточуючим. Побачивши приспущені прапори із чорними стрічками, поясніть причину цього (але якщо прозвучить запитання від дитини). Радісними новинами можна ділитися із дитиною повсякчас, сумними – бажано лише після того, як після питання або якщо малюк відчуває вашу стривоженість і не розуміє її причини.

Звісно, що звертати увагу можна не лише на національні символи і традиції України. Навіть просто доносячи папірець до смітника, потрібно пояснювати малюкові, що ви любите свою вулицю (село або місто) і хочете, щоб вона була чистою і красивою.

Вже досить давно у нас повернулася мода на вишиванки. Вони яскраві, м’які та зручні. Було б добре, якби у вашому родинному гардеробі відшукалося місце такому патріотичному одягу. Дитині можна розповісти, що українська вишиванка – це оберіг, який захищає людину від усього злого. Відшукайте (у книжках чи Інтернеті – джерел на сьогодні більш ніж достатньо) та розкажіть, що означають вишиті символи чи навіть просто кольори у вишивці, помилуйтеся разом, якими гарними та різнобарвними бувають вишиванки з різних регіонів України. Нехай вони стануть вашим родинним святковим вбранням.

Багато соцмереж і сайтів із новинами полюбляють публікувати списки незвичних місць у містах і селах України, цікавих будинків, прикрашених панно, розписами чи мозаїками, або й просто красиві панорамні світлини. Збережіть на пристрій або роздрукуйте такі фотографії – і вирушайте із дитиною у мандрівку. Знайдіть ці місця, порівняйте зі світлинами, сфотографуйте дитину на фоні пам’яток. При цьому малюку можна наголошувати, що це все зроблене талановитими українцями.

А скільки всього, чим треба пишатися, можна побачити, подорожуючи Україною, читаючи українські книжки та журнали… Навіть за столом, смакуючи запашним хлібом, хрумкими огірками чи ласим морозивом, між словом скажіть, що це все наше, українське, вирощене чи виготовлене у нашій країні. Так, краплинка за краплинкою гарних вчасно підмічених деталей можна виплекати у дитинки ціле море любові та здорового патріотизму до своєї країни.

Підбірка патріотичних ілюстрацій із журналів для розглядання

Основні акценти виховної роботи у 2014-2015 н.р.

chemrmk — Fri, 05 Sep 2014 09:11:32 GMT

Надзвичайно непросто і вкрай важливо сьогодні правильно визначити основні акценти в організації виховної роботи. Адже у демократичному громадянському суспільстві виховання особистості стає основним стратегічним ресурсом, який забезпечує потужний соціально-економічний і демократичний розвиток держави. На даний момент виховний процес є потреба також розглядати як національну безпеку держави. І в контексті нових викликів,що постали перед країною, педагогічним працівникам необхідно серйозно обговорити основні завдання виховання, особливо створення безпечного виховного середовища в кожному навчальному закладі. Те що працює на всебічний розвиток, гармонійність і цілісність особистості, збагачує духовність і культуру, виховує активну громадянську позицію має стати основою виховної роботи. Маємо певний позитивний досвід створення особистісно орієнтовних систем виховання, забезпечення компетентнісного підходу до розвитку моделі навчального закладу – у Вільховецькій ЗОШ – громадсько – активна школа;

Вишнівчицькій і Сокиринецькій ЗОШ – школа звичаїв і традицій;

Гусятинській ЗОШ – школа національного відродження;

Гуківській ЗОШ – школа громадянської компетентності;

Кугаєвецькій ЗОШ і Летавському НВК –школа- соціокультурний центр села.

Але потребують впровадження навчальними закладами нові моделі, які успішно діють в Україні - «Демократична школа», «Школа діалогу культур», «Школа життєвого успіху», «Школа толерантності».

У минулому навчальному році новий імпульс національно - патріотичному вихованню дали районні проекти «Україна колядує», «100 причин любити Україну», «Уклін тобі, Кобзарю!».Подяки заслуговують всі учнівські та педагогічні колективи, учасники проекту «Україна колядує», які спільно з батьками і старожилами відродили фольклорні колективи, наповнили їх репертуар самобутністю і творчою подачею народних традицій. Завдяки співпраці з командою народного депутата О. Гереги фольклорні колективи Вишнівчицької ЗОШ і Чемеровецького НВК №1 успішно представили район на регіональному фестивалі «Різдвяний вернісаж» в м. Городку та отримали цінні подарунки. Але найбільшим подарунком стало задоволення від спілкування всіх учасників фольклорного дійства.

У новому навчальному році учнівські фольклорні колективи мають продовжити свою діяльність і самостійно вибрати цікаві проекти вивчення традицій рідного краю. Це можуть бути шкільні фольклорні клуби, де керівниками стануть батьки, або представники місцевої громади. Дуже надіємось на небайдужість місцевих митців у реалізації нового районного проекту «Гаївки рідного краю».

200-річчя з дня народження Т.Г.Шевченка стало гарною нагодою для освітян району звернутися до нашого Пророка. Проект «Уклін тобі, Кобзарю!» це зреалізоване велике бажання об’єднати дітей і батьків творчістю Тараса Григоровича, розбудити в душах школярів національні почуття гордості і любові до України. В рамках проекту відбулося багато цікавих подій: конкурси читців з полум’яною і дерзновенною думкою Кобзаря, концерт ліричної і бунтівної пісні на слова Тараса Шевченка, дизайнерське оформлення «Кобзаря», вишиті портрети Пророка та копії рушника Лесі Українки. Нас активно підтримали батьки, громадськість, депутати місцевих рад, депутат обласної ради М.Загородний, народний депутат України О.Герега.

Завдяки проекту ми вшанували Шевченка щиро, з великою повагою, вшанували так, як нас він шанував упродовж свого життя, об’єднуючи нас в один український народ. В кожній школі оформлено чудові виставки, найкращі роботи можна побачити у виставковій залі Будинку школярів. В кожному класі на вчительському столі книга «Кобзар». Учні в новому навчальному році будуть продовжувати вибирати цитати дня, записувати в літопис класу та звіряти свою любов до України із Шевченківським словом. А оновлена світлиця Тараса Григоровича у Кугаєвецькій ЗОШ стане осередком духовного єднання поколінь справжніх українців. Багато ще необхідно зробити. Тому ми продовжуємо даний проект і в цьому навчальному році. Дуже надіємось, що спільно з громадою селища Чемеровець належно оформимо квітник біля пам’ятника Т.Шевченку, а також на одному з бігбордів розмістити портрет Кобзаря з такими сучасними рядками його поезії: «Любітеся, брати мої! Україну любіть!».

Ефективним і надзвичайно корисним в плані формування почуття патріотизму, національної свідомості, любові до рідної землі, гордості за минуле і сучасне українського народу став районний проект «100 причин любити Україну».Цим проектом ми прагнули привернути увагу учнів та батьків до проблеми патріотичного виховання, а також залучити до співпраці громаду. Ми не думали тоді наскільки актуальною буде ця тема для кожного українця, така нагальна потреба зміцнити свою любов до України, виробити почуття обов’язку захистити незалежність держави в якій живеш. На даний момент громадянсько – патріотичне виховання дітей та учнівської молоді це дійсно національна безпека української держави.

Для нас з вами постає надзвичайної ваги завдання - побороти у суспільній свідомості байдужість, егоїзм, цинізм, невмотивовану агресивність, неповажне ставлення до правових норм і сформувати високий рівень патріотизму, що здатен забезпечити соціально – політичну стабільність та гідне місце України у світі. Дане завдання обговорювалось на серпневому зібранні класних керівників і заступників директорів з виховної роботи. Насамперед вважаю за необхідне спрямувати весь навчально-виховний процес у закладах освіти на формування демократичного світогляду і особистої відповідальності та громадянської мужності. Теоретичні знання мають застосовуватись в повсякденній практиці. Усі справи повинні проводитись без формалізму. Першочерговими мають бути учнівські проекти патріотичного спрямування, такі як: « В моїй родині ніхто не забутий», «Сучасна патріотична пісня»,«Любітеся, брати мої!Україну любіть!», «Лист пораненому», «Букет вдячності»,«Україна – єдина країна». Гідного вшанування потребують приклади сьогодення: Революція гідності, Герої Небесної сотні, Герої Національної гвардії, Збройні сили України, які жертовно звільняють рідну землю від окупантів, сепаратистів і зрадників.

А новий навчальний рік обов’язково стане роком тісної співпраці класного керівника із батьківською громадськістю з питань патріотичного виховання учнівської молоді. Слава Україні!

Успішного старту!

chemrmk — Fri, 05 Sep 2014 08:57:54 GMT

Шановні колеги! Щиро вітаємо Вас із початком нового навчального року! Від усієї душі бажаємо творчої наснаги, життєвої енергії, креативних ідей, а головне - мирного неба в нашій славній Україні!

Консультативний центр для батьків або осіб, які їх замінюють і дітей, які виховуються в умовах сім’ї

chemrmk — Tue, 26 Aug 2014 12:42:19 GMT

З метою забезпечення єдиних вимог і наступності сімейного і суспільного виховання, надання психолого-педагогічної допомоги батькам або особам, які їх замінюють, підтримки різнобічного розвитку дітей, які виховуються в умовах сім’ї, та на виконання наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 30.06.2011р. №714 “Про затвердження примірного положення про Консультативний центр для батьків або осіб, які їх замінюють, і дітей, які виховуються в умовах сім’ї” при районному методичному кабінеті створено Консультативний центр у складі:

Проців Г.А. – завідуюча методичним кабінетом, керівник центру
Пушкаренко С.М. – психолог
Бойко В.О. – логопед
Коруняк О.В. – технолог дитячого харчування
Загородня Н.А. – методист дошкільного виховання

Стресова ситуація: допомогти самому собі

chemrmk — Mon, 25 Aug 2014 12:50:17 GMT

Стрес — це не те, що з вами сталося, а те,

як ви це сприймаєте

У житті кожної людини інколи виникають стресові ситуації. Здебільшого ті, хто пережив травму, поступово повертаються до звичного життя, а дехто ще впродовж тривалого часу перебуває в посттравматичному стресі. Щоб подолати цей стан, можна звернутися по психологічну допомогу до фахівця — практичного психолога — або розповісти про свої переживання, душевний біль близькій людині. Однак якщо з певних причин це проблематично, важливо вміти допомогти самому собі. Адже іноді людина може допомогти сама собі навіть більш ефективно, ніж хто-небудь інший. Бо без бажання людини пережити своє горе, позбутися тяжких переживань (а ще й спробувати допомогти своєму другу, дитині тощо подолати стан безвиході, сум'яття, відчаю, розчарування) будь-яка допомога буде недостатньо дієвою.

То що людина може зробити в ситуації, яку, на перший погляд, ні зрозуміти, ні змінити, ні пережити неможливо?

Шляхи розв'язання стресової ситуації

Існує чимало способів подолання стресового стану самотужки. Людина, яка прагне допомогти собі сама, має їх знати. Тож розглянемо їх детальніше.

Коли людина переживає високий рівень стресу, тіло наче припиняє її слухатися. Страх паралізує і не дає змоги рухатися, думати, приймати будь-які рішення. У такому разі спочатку потрібно максимально зосередитися, зорієнтуватися в просторі, відчути своє тіло, руки, ноги, голову, усвідомити, що «все це моє» і «я це контролюю». Можна зробити кілька нескладних фізичних вправ, прийняти теплий душ. Це допоможе розслабитися, перевести дихання, сконцентруватися на тілесних відчуттях, знімаючи загальне оціпеніння, приводячи себе до тями («я живий, отже, можу міркувати і мислити»).

Важливо також переконатися, що світ навколо — реальний («я в саду, навколо мене дерева, чую, як шелестить листя, я йду по піщаній доріжці»).

Далі потрібно усвідомити психотравматичну реальність, тобто те, що відбувається або те, що вже сталося. Якщо стресова ситуація вже відбулася, її потрібно усвідомити як факт, і переживати, не руйнуючи себе, наприклад, почуттям вини чи ненависті, помсти тощо. Причин того, що сталося, може бути безліч. Людині складно охопити їх усі, однак треба розуміти, що змінити нічого вже не можна, а от зашкодити собі чи комусь — цілком.

Якщо ситуація, що травмувала, триває, варто усвідомити свою роль у ній, оцінити свої можливості («чим я можу бути корисним», «кому я можу допомогти») і спрямувати їх на те, щоб усе закінчилося благополучно. За таких умов почуття вини може й не виникнути.

Бажано, щоб поруч із людиною, яка переживає стрес, був хтось, хто підтримав би її добрим словом, усмішкою, допоміг конкретною справою, навіть буденною: купив продукти, приготував обід тощо.

Під час спілкування слід уважно слухати одне одного, піклуватися, реагувати спокійно, без агресії, дати людині, яка пережила стрес, можливість поплакати, виговоритися. Важливо їй співпереживати. Обійняти, взяти за руку, подивитися в очі та побачити в них підтримку — щоб відчути контакт, те, що людина в складні моменти не залишилася сама, що поруч той, хто теж переживає та шукає способи розв'язання складної психотравмуючої ситуації.

Любов та співчуття подарують також домашні улюбленці. Найліпшими «лікарями» визнано собак, кішок і коней.

Заспокоїтися, відволіктися, віднайти баланс між внутрішнім світом і навколишнім середовищем дасть змогу прогулянка на свіжому повітрі, безпосереднє спілкування з природою. Улюблена кімнатна рослина або дерево біля будинку теж можуть «пожаліти» людину, яка переживає горе. У стані стресу також можна послухати улюблену музику. Усе це додає енергії, життєвого тонусу, поліпшує самопочуття та дарує хороший настрій.

Опісля травматичної ситуації корисно замислитися, як жити далі. Піклування про перспективу, про найближче майбутнє — те, що буде через годину, завтра, післязавтра, через місяць, — дасть змогу активізувати резерви, які є в кожної людини. Це фізичні, психічні, емоційні, інтелектуальні, моральні та інші можливості, які відкривають перед людиною широкий простір для діяльності.

Якщо людина перейматиметься не лише своїми проблемами і способами їх розв'язання, а також дбатиме про інших, намагатиметься допомогти їм переживати складні хвилини їхнього життя, це дасть їй змогу повірити в свої сили, упевнитися у своїх намірах і пошуках шляхів їх втілення в життя. Вона зможе усвідомити свою відповідальність як за те, що відбувається «тут і тепер», так і за те, що відбуватиметься завтра: і не лише з нею, а й тими, хто її оточує («Завтра ми разом провідаємо подругу, яка лежить у лікарні: ти купиш фрукти і кефір, я — ліки, візьмемо з собою відеозапис святкування Нового року. А основне подарувати їй своє душевне тепло, підбадьорити хвору»).

Щоб подолати стрес, варто шукати позитив, реалізувати свої наміри та плани. Навіть у незначних успіхах (провідав друга, помив підлогу в квартирі) потрібно усвідомлювати свої дії, помічати прогрес, розвиток. Варто бути відкритим для нового, хорошого, світлого, помічати в інших «паростки одужання», підтримувати їх в ефективному розв'язанні травматичної ситуації, ділитися досвідом.

Важливо не лише помічати хороше, а й самому бути джерелом позитиву, висловлювати підтримку іншим. Не варто соромитися радіти життю, сміятися і жартувати. Слід спілкуватися з добрими, хорошими, щирими людьми, обмінюватися позитивними емоціями.

Допомогти собі — означає позитивно відчувати, думати, діяти, спілкуватися. Варто налаштовувати на це і тих, хто поруч, і разом діяти конструктивно. Слід змінювати відчай і гнів на надію та прощення. А сильні переживання спрямовувати в творче русло. Хвилини творчості, натхнення (під час написання віршів, малювання, ліплення, вирізання з дерева, фантазування) дадуть змогу відчути свіжий потік енергії, по-новому поглянути на ситуацію, що непокоїть, порівняти себе «вчорашнього» і «сьогоднішнього». Не варто забувати про те, що сталося, про наболіле, адже це своєрідний життєвий урок, випробування. Слід пам'ятати, що в кожної людини завжди є перспектива і широкі можливості змінюватися на краще, ідучи назустріч світу, людям, і ліпшому в самому собі й відповідно змінювати навколишній світ. Адже якщо неможливо вплинути на хід подій, варто спробувати змінити своє ставлення до того, що відбувається.

За бажанням людина може зміцнити свою стресостійкість. Для цього варто обмежувати «споживання» інформації, яка засмучує. Бажано читати хороші книжки, дивитися високохудожні фільми, пригадувати улюблені казки — у них море життєвої мудрості. Допоможуть налаштуватися на позитив також притчі.

Притча про добро і зло

Колись давним-давно старий індіанець розповів своєму внуку одну життєву істину:

— Усередині кожного з нас іде боротьба, що дуже схожа на боротьбу двох вовків. Один вовк є втіленням зла , заздрощів, ревнощів, егоїзму, самолюбства, брехні. Другий — добра: миру, любові, надії, люб'язності, істини, доброти, вірності...

Маленький індіанець, зворушений до глибини душі словами дідуся, на мить замислився, а потім запитав:

— А який вовк зрештою перемагає?

На обличчі старого індіанця з'явилася ледь помітна усмішка. Він відповів:

— Завжди перемагає той вовк, якого ти годуєш.

методичне об’єднання практичних психологів

chemrmk — Mon, 25 Aug 2014 11:50:11 GMT

Актуальні теми створення оптимальних соціально-психологічних умов для розвитку особистості учня 19.08.2014 року обговорювалися під час методичного об’єднання практичних психологів. Яке розпочало свою роботу з аналізу діяльності психологічної служби району за 2013-2014 н.р. та пріоритетних завдань служби у 2014-2015 навчальному році. Не залишили поза увагою психологічні особливості підліткового віку. Обговорили рекомендації навчання учнів 6 класів, дітей з особливими освітніми потребами. Детально опрацювали рекомендації щодо здійснення психологічної роботи з дітьми, педагогічними працівниками та батьками в період переживання соціально-політичних конфліктних та постконфліктних ситуацій. Працювали активно, творчо. Зробили висновки що психологічне забезпечення навчання і виховання дітей та учнів має бути системним, охоплювати всі суб’єкти навчально-виховного процесу -адміністрацію, педагогів, батьків, учнів; спланованим і скоординованим на рівні навчального закладу. Всю діяльність щодо психолого-педагогічної підтримки учнів доцільно зорієнтувати на наданні адресної допомоги конкретним дітям, учням, на основі вивчення їх запитів, звернень педагогів, батьків; результатів досліджень При цьому, зусилля працівників служби мають бути спрямовані на підвищення власної психологічної і професійної компетентності, безперервну освіту і самовдосконалення, опанування інноваційними методами і технологіями надання психологічних послуг.

Психологічна скарбничка для батьків

chemrmk — Sun, 24 Aug 2014 12:42:28 GMT

Рекомендації вчителям предметникам та класним керівникам для роботи з дітьми у конфліктний та пост конфліктний період

chemrmk — Fri, 22 Aug 2014 12:46:35 GMT

Що робити….?

Рекомендації вчителям предметникам та класним керівникам

для роботи з дітьми у конфліктний та пост конфліктний період

За матеріалами книги «Соціально-педагогічна та психологічна робота з дітьми у

конфліктний та постконфліктний період» : метод. рек. / Н.П. Бочкор,

Є.В. Дубровська, О.В.Залеська та ін. – Київ: МЖПЦ «Ла Страда-Україна», 2014.

У педагогів виникла необхідність пояснювати дітям, що відбувається, як реагувати на конфлікти між дітьми, що розгортаються, як втриматися від надання оцінок, як не нашкодити дітям, а навпаки – бути корисними. Варто знати, що як би дітей не оберігати від інформації, вона до них буде надходити, оскільки діти відвідують дитячі садочки, школи, спортивні секції та гуртки і мають змогу спілкуватися з однолітками та отримувати від них новини чи іншу інформацію.

Тому краще за все, якщо дорослі будуть самостійно інформувати дітей, при цьому враховуючи вікові особливості спілкування.

Основною допомогою в надзвичайний ситуаціях для дітей є:

• відповідна до віку фактична інформація;

• зрозумілі, відкриті пояснення того, що відбувається і, можливо, буде потреба повертатися до цієї розмови не один раз;

• допомога у висловленні своїх почуттів через розмову, гру, малювання тощо;

• дитина може потребувати поради, як реагувати на запитання інших дітей (наприклад, якщо хтось із батьків постраждав чи загинув, чи, можливо, через інші обставини);

• відпочинок, заняття улюбленими справами, що викликають задоволення;

• загальна підтримка як у сім’ї, так і в навчальному закладі;

• знайомий звичний розпорядок дня для відновлення відчуття спокою;

• регулярні запевнення, що все буде добре, що близькі люди піклуються і дбають про безпеку.

Діти молодшого шкільного віку продовжують відображати у грі все, що відбувається навколо. Політичне протистояння, яке тривало декілька місяців відразу ж було відображено в рольових іграх у школах та дитячих садках. Гра для дітей – це можливість впоратися з ситуацією, яка вже склалася чи може мати місце. Гра для дитини – це дуже важлива «робота». Але робота особлива, вона одночасно приносить задоволення, розвиває та навчає, вводить у суспільство. У грі діти моделюють доросле життя і його конфлікти та відображають суспільні конфлікти. Діти в одну й ту ж саму гру будуть грати стільки разів, скільки їм потрібно. Вони самі розподіляють, хто яку роль гратиме і добре орієнтуються в правилах, які створюють. З часом активність та актуальність гри буде знижуватися, і діти перейдуть до нової гри. Педагог може обговорити з дітьми ситуацію, яка склалася, ретельно добираючи слова. Будь-яка інформація повинна бути подана дитині, але у відповідності до її віку та рівня розвитку. Надлишок відомостей може залякати дитину і викликати страх та почуття беззахисності. У той же час додаткова інформація допоможе дитині зрозуміти, що відбувається насправді. Педагог може залучити дітей до обговорення, щоб вони самі донесли власні думки та почуття. У будь-якому разі не потрібно ділитися з дітьми різними необґрунтованими чутками чи недостовірною інформацією.

Матіас Кьорніх, відома німецька журналістка, вважає, що дітям потрібно розповідати про акції протесту і наводить приклад, яким чином це можна робити. «Влада міста вирішила знести дитячий майданчик, тому що його утримання дорого обходиться місту. У мешканців міста є тільки одна можливість попередити це: вони виходять на акцію протесту, яку висвітлюють усі місцеві ЗМІ. Після цього мер міста просто вимушений ще раз замислитися і провести перемовини з учасниками акції: дітьми та їх батьками». Доцільно знати та використовувати в розмові з дітьми на тему ситуації в країні правильні слова та вирази. До правильних слів та виразів належать ті, які не є оціночними, не несуть погрози і не навіюють страх, а просто констатують сам факт подій. Не можна бути впевненими, що всі діти в класі займуть однакову позицію до того, що відбувається, бо вони мають сім’ї і на їх світобачення впливає позиція членів сім’ї. Щоб раптом не спровокувати конфлікт у класі, це потрібно враховувати. Доцільно заздалегідь обмірковувати, як саме ті чи інші завдання можуть вплинути на дітей, чиї батьки або родичі брали участь чи постраждали, або навіть загинули внаслідок конфліктних подій.

Непотрібно наполягати на тому, щоб завдання, пов’язані з сім’єю, виконувались у строгій відповідності зі заздалегідь встановленими правилами. Потрібно мати гнучкий та творчий підхід, і не обов’язково оприлюднювати результати виконання таких завдань усім учням класу. Непотрібно думати, що всі діти однаково відреагують на якусь травматичну подію. Різні діти на одну і ту ж саму подію прореагують по-різному. На це буде впливати попередній досвід реагування на травмуючі події, рівень розуміння дитиною того, що відбулося і відбувається, чи була надана підтримка та допомога раніше, чи мала дитина дорослого, якому могла б довіряти. Доцільно обговорювати з батьками можливі реакції дітей на події, тривоги та страхи у зв’язку з ними та як це відображається в поведінці дитини. Серед дітей у класі можуть бути ті, хто втратив батька чи матір через події в державі. Такі діти можуть переживати втрату і в такий період у них може знизитись успішність, можуть бути складнощі з концентрацією уваги, пригнічений емоційний стан. Непотрібно навішувати на таких дітей ярлик «проблемна» дитина. Важливо побачити в ній особистість, яка реагує на перенесену втрату. Варто робити все для того, щоб усі діти в класі знали про те, що в якоїсь дитини постраждали чи загинули батько чи мати, і тактовно підходити до обговорення такого питання. Якщо втрати в класі обговорюються, – це дає можливість навчатися дітям висловлювати співчуття і дбайливо ставитися до тієї дитини, яка втратила когось із батьків. Недоцільно ігнорувати дитячі зауваження або конфлікти, пов’язані з втратами близьких людей. Краще демонструвати дітям розуміння та повагу до почуттів інших людей, вчити дітей тому, що кожна людина має невід’ємну внутрішню цінність. І краще дитині допомогти, аніж її ображати.

Доречно вміти розпізнавати ознаки, які вказують на те, що дитина переживає втрату або має депресивні прояви. У разі необхідності потрібно повідомити тих близьких, які опікуються дитиною, щоб вони мали можливість підтримати її. Підтримуючи звичний шкільний розпорядок, вчитель допомагає дітям відчувати безпеку, а також те, що є речі, які залишаються звичними. У періоди великих хвилювань батьки можуть не дозволяти дітям ходити до школи, в принципі батьки мають право залишити дитину вдома, але повернення до звичного життя допомагає дитині зміцнити почуття безпеки та здатності керувати своїм життям. Підтримка звичного способу життя дуже позитивно діє на дитину та є для неї доказом власної безпеки та стабільності. Учителю потрібно бути уважнішим до дітей, адже деякі з них можуть демонструвати ознаки стресу. Ці ознаки не варто залишати без уваги, а краще звернутися за допомогою до фахівців.

У періоди надзвичайних ситуацій, які викликають багато тривоги та не мають остаточного вирішення, певний час особливо важливою є різнобічна підтримка дітей.

Емоційна підтримка.

Це перше, що спадає на думку, коли ми думаємо про підтримку, яку нам надають інші люди. Якщо в дорослих виникають проблеми на роботі, члени сім’ї або друзі будуть кожного дня питати, як себе людина почуває та казати їй, що підтримують її. Це ж саме можна робити і з дітьми. Інколи діти настільки переживають за своїх близьких, що бояться ставити їм запитання або не звертаються за підтримкою, тому що вважають, що цим вони засмутять близьку їм людину. Тому вчителям потрібно бути уважними до своїх учнів і бачити, хто з них потребує особливої уваги. Можна запропонувати таку вправу, щоб кожен учень склав список усіх учнів класу, поміркував і написав навпроти кожного з прізвищ, що найбільш подобається в цій особі, які її чесноти. Вчитель збирає написане, опрацьовує і наступного тижня роздає кожній дитині аркуш з перерахованими рисами, які помітили однокласники.

Навички, які необхідні, щоб надавати дітям підтримку:

• Активне слухання. Допомагаємо дитині впоратися з її почуттями. Дитині потрібно, щоб її почуття приймали та поважали: можна спокійно та уважно вислухати дитину; можна визнавати почуття дитини словами «так», «хм», «зрозуміло»; можна назвати почуття: «ти стурбований», «ти засмучена», «ти сердитий»...

• Покажіть, що розумієте бажання дитини. Надайте її можливість уявити це: «Я б хотіла, щоб такого не було, щоб все у нас було спокійно і не потрібно було переживати за батьків/чи за цю ситуацію» (як приклад).

• Вміння ставити питання, які спонукають дитину до розмови: «Я уважно тебе слухаю...», «Це важливо, що ти розповідаєш...», «Міг би ти розповісти про це більше...».

• Встановлення відносин, що базуються на довірі.

• Надання корисного та заохочувального зворотного зв’язку.

• Вміння концентрувати увагу на можливостях та рішеннях, а не на проблемах.

• Спостерігати за поведінкою дитини тривалий час.

• Розуміння та правильне використання невербальних засобів вияву почуттів; терпиме та неупереджене ставлення.

• Чуйність та співчуття.

Практична допомога.

Допомогти впоратися з різними завданнями повсякденного життя. Інколи події так впливають на дитину, що їй важко концентрувати увагу на завданні. Розуміння цього та допомога у виконанні складних завдань є важливим елементом підтримки. Обмін думками, ідеями. Досвід та думки інших людей про певні ситуації можуть бути корисними. Діти можуть використовувати героїв книжок чи фільмів, історичних персонажів інших людей, для обговорення того, як би вони себе вели в тій чи іншій ситуації. Обмін думками з дітьми щодо тієї чи іншої ситуації допомагає їм, оскільки вчить дивитися на ситуації/події з різних точок зору і надає можливість висловлювати власні погляди.

Пошук та обробка інформації.

Діти підліткового віку можуть шукати різну інформацію про події, досліджувати історичні підґрунтя того, що відбувається, узагальнювати отримані знання і представляти як невеличкі проекти, які можна буде розглянути під час виховної години. Така форма роботи також є підтримкою, оскільки допомагає спрямувати енергію в пошуковому напрямі.

Чому дітям часом важко спілкуватися?

Багато дітей не звикли розповідати дорослим про те, що вони відчувають, і на це можуть бути різні причини. У багатьох дітей може бракувати досвіду говорити про себе, і вони просто не знають слів, якими могли б описати, як і що вони відчувають. Дітям, які зазнали тяжких випробувань, зазвичай важко про них говорити. Вони бояться, що деякі почуття будуть сильніші за них. Діти, які дуже гостро відчули ворожнечу, можуть бути підозріливими, вони можуть не бажати спілкуватися тому, що побоюються, що їх за це будуть сварити. Деяким дітям буває соромно від того, що сталося. У такому випадку варто дуже тактовно запрошувати дітей до діалогу. Діти почувають себе краще, коли бачать, що дорослі створюють середовище, в якому є повага та моральність. Якщо ж демонструвати повагу до дітей та послідовність у своїх відносинах з дитиною, то цим дорослий доводить, що йому можна довіряти. Це дуже важливо, бо інакше діти не напрацюють позитивних почуттів до свого оточення і до свого майбутнього. Інколи можна допомогти, просто вислухавши дитину. Так може трапитися, що до класу потрапить дитина з сім’ї переселенців. Така ситуація сама є доволі травматичною як для сім’ї, так і для дитини, оскільки до цієї події вони не готувалися заздалегідь і рішення довелося приймати швидко. Що може робити педагог, щоб допомогти дитині адаптуватися до нового класу, школи та оточення?

Вчитель може запропонувати учням свого класу познайомитися з новим однокласником. Щоб вони мали змогу розповісти про свій клас, школу, район чи місто. Дали можливість і дитині розповісти про себе та своє місто чи свій край, про особливості традиції, культуру та інше. Педагог може спонукати дітей, щоб вони написали про себе, про місце, звідки вони прибули, і про теперішні обставини життя, вели такий щоденник або клеїли вирізки в альбом чи картинки про самих себе (така «Книга про історію життя»). Такі автобіографічні прийоми допомагають розвивати розуміння складних обставин та почуттів. Діти молодшого віку можуть малювати малюнки і разом з дорослими називати їх. Перехід до нової школи може викликати почуття страху в дитини та розгубленість. Дитина може трохи справлятися з ними на уроках, а от на перерві почувати себе самотньою, бо ще не встигла знайти/зустріти друзів. Тому важливо мати місце, де дитина може побути на самоті, якщо не хоче брати участь в іграх інших дітей на майданчику. Поступово варто допомагати дитині інтегруватися в шкільний колектив. Залучення дітей до активного життя класу та школи дасть можливість скоріше адаптуватися та знайти друзів.

Педагоги є головним джерелом підтримки для дітей, і їм варто піклуватися про своє психічне здоров’я. Якщо з якихось причин педагогу складно спілкуватися з дітьми щодо травмуючих подій, то можна попросити про допомогу шкільного психолога. Важливо не залишати дітей без допомоги та підтримки дорослих, які, в першу чергу, повинні бути в змозі її надавати. Потрібно підтримувати віру в дитини, що ситуація вирішиться на краще.

С.Пушкаренко

ПОЛОЖЕННЯ про консультативний центр для батьків або осіб, які їх замінюють і дітей, які виховуються в умовах сім’ї

chemrmk — Fri, 22 Aug 2014 12:40:58 GMT

1. Загальні положення

1.1.Консультативний центр для батьків або осіб, які їх замінюють і дітей, які виховуються в умовах сім’ї (далі – Консультативний центр), організовується при навчальних закладах, що реалізують освітні програми дошкільного виховання та районних методичних кабінетах.

1.2. Консультативний центр у своїй діяльності керується Конституцією України, Законами України “Про освіту”, “Про дошкільну освіту”, іншими законодавчими актами, наказами МОНмолодьспорт, рішеннями місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, цим Примірним положенням.

1.3. Консультативний центр створюється для батьків або осіб, які їх замінюють і дітей віком від 2 місяців до 6(7) років, які виховуються в умовах сім’ї.

1.4. Консультативний центр – це одна з форм надання допомоги сім’ї у вихованні і розвитку дітей дошкільного віку.

2. Мета і завдання діяльності Консультативного центру

2.1. Мета створення Консультативного центру:

забезпечення єдиних вимог і наступності сімейного і суспільного виховання;
надання безкоштовної психолого-педагогічної допомоги батькам або особам, які їх замінюють, підтримки різнобічного розвитку дітей, які виховуються в умовах сім’ї.

2.2. Головні завдання Консультативного центру:

надання всебічної допомоги сім’ї у розвитку, вихованні та навчанні дітей, які виховуються в умовах сім’ї, відповідно до їх задатків, нахилів, здібностей, індивідуальних, психічних та фізичних особливостей, культурних потреб;
сприяння соціалізації дітей дошкільного віку, які виховуються в умовах сім’ї;
забезпечення взаємодії між дошкільним навчальним закладом й іншими організаціями соціальної і медичної підтримки дітей і батьків або осіб, які їх замінюють.

3. Організація діяльності Консультативного центру

3.1. Основні форми діяльності Консультативного центру:

організація лекторіїв, теоретичних і практичних семінарів, індивідуальних і групових консультацій для батьків або осіб, які їх замінюють);
організація заочного консультування через листування, в телефонному режимі, через організацію роботи сайту навчального закладу.

3.2. Консультативний центр може здійснювати консультативну допомогу батькам або особам, які їх замінюють, з питань:

соціалізації дітей дошкільного віку, які виховуються в умовах сім’ї;
вікових, психофізіологічних особливості дітей;
психологічної готовності до навчання у школі;
профілактики відхилень у фізичному, психічному і соціальному розвитку дітей дошкільного віку, які виховуються в умовах сім’ї;
організації ігрової діяльності;
організації харчування дітей вдома;
створення умов для за загартування і оздоровлення;
соціального захисту дітей із різних категорій сімей.

3.3. Робота з батьками або особами, які їх замінюють і дітьми в Консультативному центрі проводиться підгрупами та індивідуально.

3.4. Організація психолого-педагогічної допомоги батькам або особам, які їх замінюють, будується на основі інтеграції діяльності спеціалістів Консультаційного центру: вихователя, практичного психолога, учителя-логопеда, медичного працівника та інших фахівців.

3.5. Консультування батьків або осіб, які їх замінюють, може проводитись одним або декількома спеціалістами одночасно.

Кількість спеціалістів, залучених на громадських засадах до роботи в Консультативному центрі, визначається керівником методичного кабінету управління освіти або керівником навчального закладу, на базі яких організовано його діяльність.

3.6. Для здійснення діяльності Консультативного центру необхідно ведення наступної документації:

журнал реєстрації звернень;
план та графік роботи Консультативного центру, затверджений керівником методичного кабінету управління освіти або керівником навчального закладу, на базі якого функціонує даний центр;
аналіз роботи за рік.

3.7. Безпосереднє керівництво Консультативним центром здійснюється керівником методичного кабінету управління освіти або керівником навчального закладу, на базі якого організовано його діяльність.