Здібності людини не дані безпосередньо в її самоспостереженнях чи переживаннях. Ми лише опосередковано довідуємося про них, співвідносячи рівень оволодіння діяльністю однією людиною з рівнем її оволодіння іншими людьми. При цьому виявляється необхідною умовою виявлення здібностей аналіз умов життя людини, його навчання і виховання, а також його життєвого досвіду в оволодінні даною діяльністю. У зв'язку з цим особливо важливого значення набуває проблема співвідношення в здібностях уродженого і придбаного, спадково закріпленого і сформованого в процесі індивідуального розвитку.

У рішенні проблеми здібностей необхідно виходити з принципу єдності людини й умов її життя. Здібність чи нездібність дитини потрібно розглядати не як носія прихованих таємничих можливостей, що протистоять середовищу, а як похідне від єдності індивіда й умов його життя і діяльності, різного впливу умов життя на різних етапах розвитку дитини.

Коли говорять про здібності людини, то мають на увазі його можливості в тій чи іншій діяльності. Ці можливості приводять як до значних успіхів в оволодінні діяльністю, так і до високих показників праці.

За інших рівних умов (рівень підготовленості, знання, навички, уміння, витрачена час, розумові і фізичні зусилля) здібна людина одержує максимальні результати в порівнянні з менш здібними людьми.

Високі досягнення здатної людини є результатом відповідності комплексу його нервово-психічних властивостей вимогам діяльності.

Будь-яка діяльність складна і багатогранна. Вона висуває різні вимоги до психічних і фізичних сил людини. Якщо наявна система властивостей особистості відповідає цим вимогам, то людина здібна успішно і на високому рівні здійснювати діяльність. Якщо такої відповідності немає, то в індивіда виявляється нездібність до даного виду діяльності.

Ось чому збідність не можна звести до однієї якої-небудь властивості (гарне почуття пропорції, музичний слух і т.п.). Вона завжди синтез властивостей людської особистості.

Таким чином, здібність можна визначити як синтез властивостей людської особистості, що відповідає вимогам діяльності і забезпечує високих досягнень у ній.

Спостерігаючи школярів, учитель не без підстави вважає, що одні учні більш здібні до навчання, інші менш здібні. Буває так, що учень здібний до математики, але погано виражає свої думки в усній і письмовій мові чи виявляє здібності до мов, до літератури, взагалі до гуманітарних наук, але йому важко даються математика, фізика, вивчення техніки.

Здібностями називаються такі психічні якості, завдяки яким людина порівняно легко здобуває знання, уміння і навички й успішно займається якою-небудь діяльністю.

Здібності не зводяться до знань, умінь і навичок, хоча виявляються і розвиваються на їх основі. Тому треба бути дуже обережними і тактовними у визначенні здібностей учнів, щоб не прийняти слабке знання дитини за відсутність у неї здібностей. Подібні помилки іноді відбувалися навіть у відношенні майбутніх великих учених, що з якихось причин погано училися в школі. По цій же причині неправомірні висновки про здібності тільки на підставі деяких властивостей, що доводять не низькі здібності, а недолік знань.

На відміну від характеру і всіх інших властивостей особистості, здібність — це якість особистості, яка існує тільки щодо тієї чи іншої, але обов'язково визначеної діяльності.

Стосовно навичок, умінн і знань здібності людини виступають як деяка можливість. Подібно тому, як кинуте в ґрунт зерно є лише можливістю стосовно колосся, що може вирости з цього зерна, але лише за умови, що структура, склад і вологість ґрунту, погода і т.д. виявляться сприятливими, здібності людини є лише можливістю для набуття знань і вмінь. А будуть чи не будуть набуті ці знання й уміння, чи перетвориться можливість у дійсність, залежить від безлічі умов.

У число умов входить, наприклад, такі фактори: чи будуть оточуючі люди (у родині, школі, трудовому колективі) зацікавлені в тому, щоб людина опанувала цими знаннями й уміннями; як її будуть навчати, як буде організована трудова діяльність, у якій ці уміння і навички знадобляться і закріпляться, і т.д.

Здібності — це можливість, а необхідний рівень майстерності в тій чи іншій справі — це дійсність. Музичні здібності, що виявилися в дитини, ні в якій мірі не є гарантією того, що дитина буде музикантом. Для того щоб це відбулося, необхідно спеціальне навчання, наполегливість, виявлена педагогом і дитиною, гарний стан здоров'я, наявність музичного інструменту, нот і багатьох інших умов, без яких здібності можуть стихнути, так і не розвившись.

Психологія, заперечуючи тотожність здібностей і істотно важливих компонентів діяльності — знань, навичок і умінь, підкреслює їх єдність.

Здібності виявляються тільки в діяльності, і при тому тільки в такій діяльності, що не може здійснюватися без наявності цих здібностей.

Не можна говорити про здібності людини до малювання, якщо її не намагалися навчати малювати, якщо вона не набула ніяких навичок, необхідних для образотворчої діяльності.

Тільки в процесі спеціального навчання малюнку і живопису може з'ясуватися, чи є в учня здібності.

Це виявиться в тому, наскільки швидко і легко він засвоює прийоми роботи, колірні відносини, учиться бачити прекрасне в навколишньому світі.

Здібності виявляються не в знаннях, уміннях і навичках, як таких, а в динаміці їх придбання, тобто в тому, наскільки за інших рівних умов швидко, глибоко, легко і міцно здійснюється процес оволодіння знаннями й уміннями, істотно важливими для даної діяльності. І саме тут виявляються ті розходження, які дають нам право говорити про здібності.

Отже, здібності — це індивідуально-психологічні особливості особистості, які є умовами успішного здійснення даної діяльності і розходження, що виявляють, у динамціу оволодіння необхідними для неї знаннями, уміннями і навичками.

Якщо визначена сукупність якостей особистості відповідає вимогам діяльності, яку опановує людина протягом часу, педагогічно обґрунтовано відведеною на її освоєння, то це дає підставу твердити про наявність у людини здібностей до даної діяльності. І якщо інша людина за інших рівних умов не справляється з вимогами, яку пред'являє йому діяльність, то це дає підставу припускати в неї відсутність відповідних психологічних якостей, іншими словами, відсутність здібностей.

Проблема виховання обдарованої дитини існує стільки скільки існує сама педагогіка.

Тему виховання обдарованої дитини розробляли всі педагоги і психологи різних часів. Попри солідні теоретичні і практичні наробки, у цьому напрямку вже існують численні прогалини, викликані складністю предмета дослідження.

Можна замітити, що коли звичайній дитині запропонувати під час гри якусь іншу гру, то вона легко згодиться і забуде через декілька хвилин попередню гру. Обдарована ж дитина завжди впевнена, що робить важливу справу, схильна займатись нею регулярно, не дозволяє псувати наслідки своєї праці. В талановитої дитини відразу помітні тонка спостережливість, зосередженість, посидючість, вміння наполегливо переслідувати поставлену мету, самостійність, незалежність у діяльності. Обдаровані діти, як правило мимоволі привертають до себе увагу.

Важливим принципом виховання слід визначити також утилітаризм – озброєння дитини знаннями і вміннями, які становитимуть реальну користь у житті і допоможуть вихованцеві посісти достойне місце в суспільстві.

Хист реалізується лише за умови вміння індивіда трудитись. Слід зауважити, що якості обдарованості неможливо сформувати тільки шляхом зовнішнього впливу, тому виховання потрібно будувати так, щоб спонукати дитину до самовиховання.

Відповідно, мистецтво виховання – мистецтво пробудження у вихованця його власних сил.

Необхідно дитині давати не тільки свободу самодіяльності, а й можливість у певних межах обговорювати з дорослими своїми намірами.

Ознайомлення з різноманітною діяльністю, глибокі й помірно численні враження допомагають інтенсивному розвиткові природних завдатків людини. Потрібні для творчості фарби, звуки, руки обдаровані діти знаходять у спілкуванні із природою. Природа ж пробуджує мислення, уяву фантазію. Проте творча думка, творча уява розвивається також під впливом літератури.

Відомо, що видатні вчені були змалку схильні до читання наукових книжок. А майбутні поети – 9 літня А. Ахматова, М. Цвєтаєва, Л. Українка зачитувались серйозними (“дорослими”) творами.

Сучасні дослідження, проведені відомим психологом А. Барком, містять цікавий матеріал для доповнення рекомендацій батькам і педагогам з питань виховання обдарованої дитини, проте і не вказувати надмірних захоплень ї обдарованістю. Не можна перетворювати життя людини в інструмент захоплення батьківських амбіцій. слід створити всі умови для розвитку таланту, але не насаджувати дитині своїх захоплень, не культивувати необхідності будь-що досягти неперевершених результатів, не перевантажувати, не змушувати постійно займатись улюбленою справою. Все це може відбитись улюбленим предметом, може стати причиною неврозу, психічного захворювання або ж розвинути в дитини пихатість і притензійність.

Потрібно тактовно, делікатно розвивати в дитини інтерес, навчати терпіння і заохочувати працювати старанно, завершувати почате. Намагатись зменшити надмірну вразливість обдарованої дитини, вчити достойно програвати і не сприймати невдачу, як трагедію; володіти емоціями, робити все, щоб дитина не занижувала своєї самооцінки і водночас не виставляла напоказ свою обдарованість.

Обдарована дитина, як правило, сама заявляє про себе, ускладнюючи життя самовпевнених консервативних дорослих. В ідеалі ж, констатує теоретична педагогіка, кожна розумово повноцінна дитина по-своєму талановита, і вихователь повинен проникнути в внутрішній світ кожного вихованця. Недоцільно підганяти всіх дітей під одну мірку. Це призводить до духовного рабства. На думку Г. Песталоцці, навіть однакова любов до дітей не має заступати індивідуальностей.

Тому система орієнтована на виховання обдарованої дитини позитивно вплине на пробудження і розвиток природних задатків кожної дитини.

Обдаровані люди приносять велику користь суспільст­ву, державі, є її гордістю. Тому перед суспільством, дер­жавою, школою і сім'єю постає проблема навчання і ви­ховання таких дітей.

Одним з важливих напрямів діяльності вчителя в за­гальноосвітній школі є його робота з учнями, які мають особливі здібності. Вони характеризуються порівняно ви­соким розвитком мислення, довготривалим запам'ято­вуванням навчального матеріалу, добрими навичками са­моконтролю в навчальній діяльності, великою працездат­ністю та ін. їм притаманна неординарність, свобода ви­словлювання думки, багатство уяви, чіткість різних видів пам'яті, швидкість реакції, вміння піддавати сумніву й науковому осмисленню певні явища, стереотипи, догми. Це створює сприятливі морально-психологічні умови для активної навчальної діяльності та збільшення її обсягу й інтенсивності з тим, щоб навчальне навантаження сприяло розвитку навчальних можливостей учнів, а не стримувало цей процес через недостатню їх завантаженість.

Існує кілька типів індивідуальної обдарованості: раціонально-мислительний — необхідний ученим, політикам, економістам; образно-художній — дизайнерам, конструк­торам, художникам, письменникам; раціонально-образ­ний — історикам, філософам, учителям; емоційно-почут­тєвий — режисерам, літераторам. Щодо обдарованих уч­нів особливу увагу слід звернути на такі моменти: повне задоволення запитів найпідготовленіших дітей у поглиб­леному вивченні предметів на основі широкого ознайом­лення їх із сучасною наукою; створення умов для задово­лення їх різнобічних пізнавальних інтересів і водночас для розвитку здібностей, виявлених у певній галузі діяльності; забезпечення можливостей для широкого вияву елементів творчості в навчальній і позашкільній роботі; залучення їх до надання допомоги своїм однокласникам у навчанні, в розвитку навчальних можливостей; запобігання розвит­ку в них переоцінки своїх можливостей, лінощів через систематичну недовантаженість. Форми роботи з цією ка­тегорією учнів — групові та індивідуальні заняття на уро­ках і в позаурочний час, факультативи. Зміст навчальної інформації для них має доповнюватися науковими відомо­стями, які вони можуть отримати в процесі виконання до­даткових завдань за той самий час, що й інші учні, але за рахунок прискореного темпу обробки навчальної інфор­мації. У методах навчання цих учнів мають превалювати самостійна робота, частково-пошуковий і дослідницький підходи до засвоєних знань, умінь та навичок. Контроль за їх навчанням спрямовується на стимулювання поглиб­леного вивчення навчального матеріалу, його системати­зацію, класифікацію, перенесення знань у нові ситуації, виявлення і розвиток творчих елементів у їх навчанні. До­машні завдання для таких учнів повинні бути творчими.

Названі моменти в навчальних заняттях доповнюють системою позакласної та позашкільної роботи (виконання учнем позанавчальних завдань, відвідування занять гуртка або участь у масових тематичних заходах: вечорах, оглядах-конкурсах художньої, технічної та інших видів твор­чості, зустрічі з ученими та ін.). Індивідуальні форми позакласної роботи передбачають виконання школярами різноманітних завдань, участь в олімпіадах. Важливо ке­рувати позакласним читанням учнів. Учителі мають нала­годжувати контакти з позашкільними установами, де зай­маються їх вихованці. Вивчаючи інтереси і нахили учнів, вони допомагають їм обрати профіль позашкільних занять.

У роботі з цією категорією учнів не тільки створюють сприятливі умови для їх розвитку на уроках і в позаурочній діяльності, а й психологічно готують до наполегливої праці. Вони мають усвідомити, що розвинути здібності й досягти успіху можуть лише ті, хто готовий подолати труднощі. Брак таланту пояснюється не збідненою людсь­кою природою, а відсутністю сильних натур, здатних вия­вити мужність, наполегливість, сувору дисципліну в само­освіті — самовихованні, в критичному самоосмисленні за­гальноприйнятих норм, стереотипів, у захисті нового.

Розвиток обдарованих дітей гальмується через: відсут­ність соціально-матеріальної бази, потрібної для вияву різ­нобічних талантів дітей, їхньої творчості; формалізовану, механізовану та автоматизовану систему навчання; поне­волення дитячої обдарованості бездуховною масовою куль­турою; відсутність психологічної допомоги дітям у подо­ланні комплексу неповноцінності.

У вихованні цієї категорії дітей особлива відповідаль­ність лягає на сім'ю. Неправильний підхід до талановитих дітей у родинному колі, їх обожнювання призводять до не­гативних наслідків. А. Макаренко у своїй «Книзі для бать­ків» наводить цікавий приклад виховання єдиного сина в сім'ї Кетових. Завдяки детально продуманій системі вихо­вання Вітько швидко випередив однолітків у навчанні. У п'ять років він правильно говорив російською і німецькою мовами, в десять — почав знайомство з класичною літера­турою, у дванадцять — читав в оригіналі Шекспіра, «пе­рескочив» через десятий клас, а в сімнадцять вступив на фізико-математичний факультет університету, вразивши професорів своєю обдарованістю та ерудицією. Проте він сформувався як егоїст, холодний цинік, байдужий до всьо­го і до всіх. Головним для нього був він сам, його успіхи й задоволення. Тому так бездушно відмовляється він при­нести з аптеки ліки хворому батькові.

Педагоги і батьки повинні керуватися твердженням В. Сухомлинського про те, що у природі немає дитини безталанної, ні на що не здатної.

Закон України «Про освіту» передбачає, що для розвит­ку здібностей, обдарувань і таланту створюються профіль­ні класи (з поглибленим вивченням окремих предметів або початкової допрофесійної підготовки), спеціалізовані шко­ли, гімназії, ліцеї, колегіуми, а також різні типи навчаль­но-виховних колективів, об'єднань. Найбільш обдарованим дітям держава надає підтримку і заохочує (стипендії, на­правлення на навчання і стажування до провідних вітчиз­няних і зарубіжних освітніх, культурних центрів).

Реалізація здібностей особистості є вирішальним критерієм рівня і розвитку суспільства. Проблема здібностей людини - одна з основних теоретичних проблем психології і найважливіша практична проблема.

Здібності існують тільки до відомої діяльності, і тому, поки неясно, якою діяльністю буде займатися людина, не можна нічого сказати про її здібності до цієї діяльності.

Кожна людина індивідуальна і здібності відбивають її характер, схильність до чогось чи захопленість чимось. Але здібності залежать від бажання, постійних тренувань і удосконалювання в якій-небудь області. І якщо в людини немає бажання чи захопленості чимось, то здібності в цьому випадку не можна розвинути.

Не можна так само сказати, що кожна людина здібна до всього. Якщо в неї є здібність до малювання, зовсім не обов'язково, що він має музичний слух.

Займаючись розвитком своїх здібностей, людина повинна прагнути до того, щоб цей розвиток не був самоціллю. Головна задача в тому, щоб бути гідною людиною, корисним членом суспільства. Тому треба працювати над формуванням особистості, над формуванням її позитивних і, насамперед, моральних якостей.

Здібності - це тільки одна сторона особистості, одна з її психічних властивостей. Якщо талановита людина морально хитка, то вона не може вважатися позитивною особистістю. Навпроти, обдаровані люди, що відрізняються високим моральним рівнем, принциповістю, моральними почуттями і сильною волею, приносили і приносять величезну користь суспільству.